Погордливий і впертий усе
робить по-своєму, не слухає
нічиїх порад і незабаром
стає жертвою своїх оман.
Езоп
Хто з батьків не скаржився на впертість
своїх дітей? Напевно, майже кожен. Але рідко хто
замислювався над її походженням. Виявляється, однією з важливих причин дитячої
впертості є наша батьківська впертість.
Тому розглянемо особистісні особливості тих батьків, які вважають дітей упертими, а то й вередливими. Найчастіше їм властиві загострення почуття обов'язком, підвищена принциповість, вони уникають компромісів. Цим батькам властиві негнучкість, невміння бачити різні відтінки відносин і будувати їх виходячи із теперішнього моменту.
Виховуючи дитину, батькам необхідно враховувати її темперамент. Одні діти схильні все швидко схоплювати, робити все швидко. Тому квапити їх зайвий раз не треба, вони і так себе кваплять, а все тим більше не можна штучно сповільнювати темп їхніх реакцій, особливо рухову активність. А якщо ще при цьому ми з нашими вимогами не терпимо заперечень, то в найкращому разі в дітей виникає перенапруження нервових процесів, головний біль, спалахи не завжди мотивованого роздратування. У гіршому - наші вимоги, принциповість не тільки безрезультатні, але й викликають почуття перенасичення, стомлення, ще більшу збудливість, ніж було відпущено темпераменту природою.
В інших дітей-неквапливих, флегматичних - перенапруження нервових процесів проявляється найімовірніше знову ж надмірною вимогливістю та принциповістю. Врешті-решт відбувається ще більше гальмування й так нешвидких нервових процесів, коли діти все роблять, немов навмисно, повільно, «копаються», байдуже дивляться в одну точку, не відразу реагують на зауваження.
В обох випадках-як у «швидких», так і в «повільних» дітей - у результаті може виникнути серйозний нервовий розлад-неврастенія: дитина якщо навіть і захоче що-небудь зробити, то виконати, реалізувати задумане не в змозі.
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що ті батьки, які вважають дітей упертими, мають більш істотні характерологічні особистісні й соціально-психологічні відхилення, ніж ті батьки, які не вважають дітей упертими.
Певною мірою можна говорити не стільки про впертість дітей, скільки про впертість батьків, не здатних знайти взаєморозуміння з дітьми.
Тому, шановні батьки, якщо ви хочете змінити свою дитину, починайте краще із себе, свого ставлення до дитини. Терпіння, час, наполегливість, любов і…ваш «упертюх» зміниться прямо на очах.
Тому розглянемо особистісні особливості тих батьків, які вважають дітей упертими, а то й вередливими. Найчастіше їм властиві загострення почуття обов'язком, підвищена принциповість, вони уникають компромісів. Цим батькам властиві негнучкість, невміння бачити різні відтінки відносин і будувати їх виходячи із теперішнього моменту.
Виховуючи дитину, батькам необхідно враховувати її темперамент. Одні діти схильні все швидко схоплювати, робити все швидко. Тому квапити їх зайвий раз не треба, вони і так себе кваплять, а все тим більше не можна штучно сповільнювати темп їхніх реакцій, особливо рухову активність. А якщо ще при цьому ми з нашими вимогами не терпимо заперечень, то в найкращому разі в дітей виникає перенапруження нервових процесів, головний біль, спалахи не завжди мотивованого роздратування. У гіршому - наші вимоги, принциповість не тільки безрезультатні, але й викликають почуття перенасичення, стомлення, ще більшу збудливість, ніж було відпущено темпераменту природою.
В інших дітей-неквапливих, флегматичних - перенапруження нервових процесів проявляється найімовірніше знову ж надмірною вимогливістю та принциповістю. Врешті-решт відбувається ще більше гальмування й так нешвидких нервових процесів, коли діти все роблять, немов навмисно, повільно, «копаються», байдуже дивляться в одну точку, не відразу реагують на зауваження.
В обох випадках-як у «швидких», так і в «повільних» дітей - у результаті може виникнути серйозний нервовий розлад-неврастенія: дитина якщо навіть і захоче що-небудь зробити, то виконати, реалізувати задумане не в змозі.
Підбиваючи підсумки, можна сказати, що ті батьки, які вважають дітей упертими, мають більш істотні характерологічні особистісні й соціально-психологічні відхилення, ніж ті батьки, які не вважають дітей упертими.
Певною мірою можна говорити не стільки про впертість дітей, скільки про впертість батьків, не здатних знайти взаєморозуміння з дітьми.
Тому, шановні батьки, якщо ви хочете змінити свою дитину, починайте краще із себе, свого ставлення до дитини. Терпіння, час, наполегливість, любов і…ваш «упертюх» зміниться прямо на очах.
0 коментарі:
Дописати коментар